logo_ukrlogo_ukr
phone
  • Київ
  • Вінниця
  • Дніпро
  • Запоріжжя
  • Львів
  • Рівне
  • Харків
Київ+38 044 331 24 30
info@kovlargroup.com

ІНФОЦЕНТР

Головна Статті Спробуємо разом розробити дорожню карту для підвищення рівня пожежної безпеки в державі

Спробуємо разом розробити дорожню карту для підвищення рівня пожежної безпеки в державі

15.12.2018

Щороку в Україні виникає 70-80 тисяч пожеж, під час яких гине приблизно дві тисячі осіб, а матеріальні збитки обчислюються сотнями мільйонів гривень.

Експерти вважають це результатом ігнорування відповідальними особами важливої  складової пожежної та техногенної безпеки – заходів з вогнезахисту об’єктів. Виправити таку ситуацію можливо лиш за умови повного виконання законів, нормативних актів та вимог стосовно пожежної безпеки об’єктів будівництва, а також організації адекватного контролю з боку контролюючих установ.

Завдання з надійного вогнезахисту значно спрощуються, якщо брати до уваги той факт, що на вітчизняному ринку присутні практично всі типи вогнезахисних матеріалів (як вітчизняних, так і закордонних), що використовуються у світовій практиці вогнезахисту. При цьому конкуренція між виробниками вітчизняних засобів вогнезахисту і постачальниками імпортованої продукції  досить жорстка.

Про особливості розвитку ринку вогнезахисту України, засилля контрафактної продукції та боротьбу з нечесними гравцями розповідає директор ТОВ «Ковлар Груп», керівник комітету з вогнезахисту асоціації «Український центр сталевого будівництва» Костянтин Калафат.

 

– Проблемами вогнезахисту будівельних конструкцій та випробувань вогнезахисних матеріалів, а також питаннями нормативної сфери в галузі пожежної  безпеки я займаюся біля 25 років. Свого часу працював спочатку інженером науково-дослідної лабораторії, а потім заступником директора з науки на донецькому підприємстві «Спецматеріали» – найбільшомe на той момент українському виробникові засобів вогнезахисту будівельних конструкцій. Згодом протягом десяти років очолював регіональний випробувальний центр безпеки будівельних матеріалів і конструкцій «Донбудтест». Таким чином пройшов усі етапи так званого «життя вогнезахисного матеріалу»: від розроблення нових рецептур, випробувань, виробництва, вогнезахисної обробки  – до дослідження властивостей, надійності, терміну служби в процесі експлуатації. 

У 2014-му, з-за відомих обставин, довелося з колегами переїхати до Києва. Звісно без матеріально-технічної бази, обладнання й т. і. Приблизно рік аналізували ринок, придивлялися до потенційних конкурентів,  розробляли бізнес-плани, шукали місце своїм ідеям та інтелектуальним надбанням.

Створювати ще один випробувальний центр не було потреби: в Києві доволі успішно функціонують кілька аналогічних структур у Броварах, Борисполі а також УкрНДІЦЗ ДСНС  України.

Знову почали з розробки рецептур нових вогнезахисних матеріалів, бо як відомо час не стоїть на місці. Навіть за ті два роки, коли ми вимушено не працювали, ринок вогнезахисту продовжував розвиватися, світові бренди пропонували інноваційні матеріали з поліпшеною вогнезахисною ефективністю, чим створювали реальну загрозу вітчизняному вогнезахисту, як самостійній галузі  пожежної безпеки.

Тому у 2015 році було прийняте рішення про заснування підприємства ТОВ «Ковлар Груп» з виробництва вогнезахисних матеріалів, розроблених за власними рецептурами під торгівельною маркою «Ammokote», які б не тільки не поступалися, а й перевищували якість і ефективність імпортованих аналогів. Тільки так в створених умовах можливо було з одного боку протистояти повній анексії українського ринку вогнезахисних матеріалів, а з другого випускати продукцію, яка б була по кишені місцевим будівельникам й сприяла б розвитку цивілізованого та надійного вогнезахисту.

Маючи чималий досвід роботи в вогнезахисній галузі, ми чітко усвідомлювали, що виробити й продати вогнезахисний матеріал – це дуже мала частка ринка вогнезахисту. Особливо в нашій країні, де відчувається нестача кваліфікованих кадрів – проектантів, вузьких спеціалістів, обізнаних на «грамотній» вогнезахисній обробці об’єктів. Тому ми на підприємстві «Ковлар Груп» створили інженерно-консультаційний центр, що надає повний цикл послуг: від проектування – до застосування засобів вогнезахисту, авторського нагляду за роботами,  експертної оцінки якості вогнезахисної обробки.

Реально оцінюючи економічний стан країни в цілому, а також обмежені фінансові можливості замовника ми (навіть в збиток комерційній складовій) намагаємося запропонувати бюджетний варіант вогнезахисту звичайно з дотриманням необхідних вимог пожежної безпеки. Останнім часом розвиваємо напрямок «розумного» вогнезахисту сталевих конструкцій, оцінюючи їх тип, навантаження та інши характеристики, аби визначити чітку кількість вогнезахисного матеріалу, яка необхідна для забезпечення необхідного класу вогнестійкості конструкції. Навіть розробили відповідний стандарт, розписавши методику проведення розрахунків, що дозволяє зменшити вартість робіт з вогнезахситу сталевих конструкцій на 30-35 %.     

 

– Які саме матеріали виробляєте?

– Вогнезахисні фарби на водній і органічній основі, штукатурні суміші (спреї), вогнезахисні плити для сталевих і бетонних конструкцій, фарби для деревини, кабельні проходки, муфти, а також супутні товари – термостійкі клеї, термострічки, мати тощо.

Загалом в активі — 13 видів вогнезахисних матеріалів, щороку сертифікуємо 2-3 нових. Маємо власні та орендовані виробничі потужності, кілька складів. Продукцію реалізуємо під власною торговельною маркою «Ammokote», що означає «сонячне покриття». На українську не перекладаємо навмисно, бо в недалекому майбутньому плануємо вийти на європейський ринок.

А поки що докладаємо чималі зусилля щодо просування вогнезахисної продукції «Ammokote» в Україні. Зараз на внутрішньому ринку частка наших фарб займає приблизно 20 %, штукатурних сумішей – понад 50 %. Крім того, наша компанія — єдиний в Україні виробник вогнезахисних плит.

Для потенційних замовників щороку, під егідою Українського центру сталевого будівництва видаємо каталог вогнезахисних матеріалів, сертифікованих в Україні. Цей каталог є орієнтиром для споживача як за асортиментом вогнезахисних матеріалів, так і за їх якісними показниками, витратою, терміном експлуатації та ін. Ця інформація дозволяє замовнику оцінити економічну складову вогнезахисту, а також створює підгрунтя для чесної конкуренції і прозорих правил гри.

 

– Як відбувалося становлення сегменту вогнезахисних матеріалів на вітчизняному ринку?

– Розвиток вогнезахисної галузі в Україні почався з 90-х років. В той час, звичайно,  не було чіткої інформації, за якими нормативами працювати, як випробовувати вогнезахисну ефективність. Від колишнього СРСР у спадок дістали лише будівельні норми та правила 1980 року, що стосувалися пожежної безпеки. На ринку були присутні переважно вогнезахисні матеріали для металевих та дерев’яних конструкцій (останні нормувалися ще радянським ГОСТ), а також покриття для кабельної продукції. Європейські правила щодо вогнезахисної обробки почали адаптувати та застосовувати десь після 2000 року.

Згодом почали з’являтися знакові об’єкти: потужні торговельно-розважальні комплекси,  офісні центри, логістичні склади. Власники цих забудов були більш поінформовані про передові технології захисту, почали активно їх застосовувати. На внутрішній ринок зайшли й відкрили свої представництва російські, а згодом – європейські компанії.

 Сьогодні на вогнезахисному ринку України працює кілька вітчизняних структур (зокрема, наше підприємство), що виробляють, сертифікують і реалізують вогнезахисні матеріали. Однак левову частку (60-70 %) усе ще займає імпортна продукція. Така тенденція панує 10 останніх років, попри ринкові коливання, пов’язані з форс-мажорними обставинами  – кризою 2008 року, падінням виробництва у 2013-2015 роках. Сприяє такій ситуації й застосування адмінресурсу з боку органів державного нагляду й контролю. У країні існує впливове лобі, що активно підтримує саме іноземні компанії, які певно мають кошти для оплати цієї підтримки.  Схема проста: представники наглядових структур ще на стадії будівництва об’єктів наполегливо «радять» інвесторам використовувати «правильні» вогнезахисні матеріали. Інакше обіцяють проблеми під час приймання споруди в експлуатацію. Щоправда, останнім часом із запровадженням процедури оцінки відповідності третьою незалежною стороною таких випадків стає дедалі менше.

 

– Яка продукція користується найбільшим попитом?

– Наразі спостерігаються ті самі тенденції, що були й 10-15 років тому. Вогнезахисні матеріали для сталевих конструкцій займають приблизно 75 % ринку, бо вони надто витратні. В свою чергу, цей сегмент структурований наступним чином: фарби складають приблизно 60 %, штукатурні суміші – 30-35 %, решта – плити.

Плити, що використовуються для вогнезахисту конструкцій, є відносно новим для України матеріалом – лише в останні кілька років спостерігаємо збільшення попиту на неї, незважаючи на очевидні переваги цього засобу вогнезахисту. На відміну від фарб (які треба обновляти через 10-15 років) плити, як і штукатурні суміші, з часом не втрачають своїх вогнезахисних властивостей.

Нині, як свідчать дані перевірок актів приймання робіт, добігають кінця терміни придатності тих вогнезахисних фарб, якими обробляли конструкції на об’єктах у 2004-2005 роках. Тому вогнезахисне покриття має бути замінене. І щоб нанести новий шар, треба зняти старий, а відтак на певний час закрити об’єкт чи призупинити виробничий цикл. Це занадто складно й витратно. Єдиний вихід, як на мене, обкладати пофарбовані конструкції плитами. До речі, у США і Канаді масово застосовують не фарби, а вогнезахисні штукатурні суміші (спреї) – засоби вогнезахисту тривалого терміну експлуатації та високого класу вогнезахисної ефективності.

 

– Яке співвідношення типів вогнезахисних матеріалів спостерігається на європейському ринку?

– На відміну від США та Канади, наприклад, у Великій Британії, де  8 споруд з 10 зводять з металу, більше використовують вогнезахисні фарби, аніж конструктивні методи вогнезахисту чи штукатурки. Також поширена практика фарбування металоконструкцій безпосередньо на заводах, що значно спрощує процес вогнезахисту у цілому. До речі, замовники іноді пропонують нашій компанії  працювати за такою прогресивною схемою, що гарантує якісніше покриття металу, а вогнезахисна обробка на об’єкті складається лише з усунення дефектів металоконструкцій, отриманих при транспортуванні чи монтажі. Але ми ще не готові до такої  форми співробітництва, бо якість вогнезахисної обробки у цьому випадку буде залежати від культури виробництва на вітчизняних заводах (вогнезахисна фарба зазвичай потребує спеціального обладнання для нанесення, чіткого дотримання режиму висихання й т. і.), умов транспортування (особливі умови до пакування конструкцій при переміщенні), розвантаження на будівельному майданчику (наявність спеціальних пристроїв), монтаж (максимальне збереження покриття). Всі ці фактори, а точніше їх відсутність, можуть звести нанівець якість будь-якого покриття.

 

– Чи є різниця у ціні імпортної та вітчизняної продукції?

– Ця різниця не є суттєвою, бо всі хімічні компоненти вітчизняної продукції (крім хіба що звичайної води у фарбах, цементу, гіпсу – у штукатурних сумішах) – імпортні. Мало того, деякі  європейські матеріали навіть дешевші за аналогічні вітчизняні, через великі об’єми продаж.

У ліпші часи Україна щороку споживала 1100-1700 тон вогнезахисної фарби, торік – лише 200-250 тон. По результатам 2018 р очікуємо зростання на 20 %. Такий ріст пов’язаний, перш за все, зі спорудженням кількох потужних об’єктів.

Вартість робіт з нанесення вогнезахисних матеріалів у нас в рази дешевша, ніж за кордоном (там ручна праця дорожча за вартість матеріалів), бо досі «працюють» мінімальні  розцінки, визначені Мінрегіонбуд у кошторисній програмі АВК для будівельної галузі. Аби залучити для виконання робіт професійних виконавців і заплатити їм більше грошей, генпідрядник вдається до маніпуляцій. Наприклад, економить на матеріалах (замість тони купує 700-800 кілограмів фарби) і різницю у кошторисі перекидає з однієї статті на іншу. Звідси, до речі, часті випадки недофарбування конструкцій, а й відповідно відсутність якісного вогнезахисту.

 

– Які нормативно-правові акти сьогодні регулюють даний сегмент?

– До останнього часу це були ліцензійні умови з провадження господарської діяльності в сфері робіт протипожежного призначення і НАПБ Б.01.012-2007 «Правила з вогнезахисту». Вони охоплювали всі етапи: від виробництва матеріалів – до їх застосування, визначали необхідний документообіг та схеми взаємодії виконавців і відповідальних осіб. В цій схемі є багато місць для корупційних дій, що сьогодні визнають навіть представники наглядових органів.

У травні 2017 року останній документ з питань вогнезахисної обробки скасували, але на заміну нічого не запропонували. Виник певний правовий вакуум. Треба зауважити, що прогнози експертів щодо правового обвалення ринку не збулися – законослухняні підприємці продовжували працювати за старими правилами. Тим не менш, зважаючи на «совковий» менталітет багатьох учасників процесу вогнезахисту (дозволено усе, що не заборонено) виникла гостра необхідність у появі нових регулятивних актів, які б ураховували нинішні реалії і, зокрема, дерегуляційні процеси.

 Робоча група, до якої увійшли виробники вогнезахисних матеріалів, експерти з вогнезахисту будівельних конструкцій, а також фахівці ДСНС, ДРС, органів інспектування, розробила нову редакцію «Правила з вогнезахисту» на базі попереднього документа. ДСНС намагалося зберегти ряд положень задля збереження своєї активної головуючої участі у процесі. Але за підтримки Державної регуляторної служби виробникам та постачальникам засобів вогнезахисту вдалося відстояти кілька важливих моментів. Зокрема, прибрали вимогу обов’язкового погодження з пожежним департаментом Регламенту по застосуванню вогнезахисного матеріалу. Цей процес погодження, нагадаємо був тривалим, а іноді й не безкоштовним. За новою редакцією Правил виробник має право за власним бажанням лише повідомляти наглядовий орган, що такий Регламент існує. Крім того, виробник має можливість на свій розсуд визначати склад комісії з приймання вогнезахисних робіт, які віднесено до загальнобудівельних. До складу комісії можуть входити не лише працівники пожнагляду, а й представники виробників продукції чи органів з оцінки відповідності, тобто третя незалежна сторона. Нині проект Правил з вогнезахисту знаходиться на погодженні у відповідних відомствах.

Щодо загальноєвропейської практики проектування і нормування у сфері вогнезахисту, то за останні роки найбільшим досягненням стало ухвалення нової редакції ДБН В.1.1-7:2016 «Пожежна безпека об’єктів будівництва. Загальні вимоги». Ця норма дозволила застосовувати деякі положення європейської гілки проектування (Єврокодів) і диференційований підхід до визначення критичних температур сталевих конструкцій під час пожежі. Також нам вдалося регламентувати в документі положення про зниження межі вогнестійкості будівельних конструкцій у деякіх спорудах за наявності компенсуючих заходів, зокрема, спринклерних систем пожежогасіння.

 

– А це не призведе до негативних наслідків?

– У жодному разі, адже ці положення десятиліття діють в європейській практиці вогнезахисту. Чому у нас в країні і досі  вартість вогнезахисту сталевих каркасів у 1,5-2 рази вища ніж за кордоном? Бо за діючими нормативами час «витривалості», скажімо, колон на об’єктах першого ступеня вогнестійкості мусить становити не менше 150 хвилин. Ми й досі працюємо за таблицею нормативних вимог, якій понад 50 років. До речі, в Росії та Білорусі її давно переглянули, зменшивши час вогнестійкості  для таких будинків до 120 хвилин. 

 

– Чи побільшало контрафакту після скасування старих Правил з вогнезахисту?

– Однозначно не відповім, адже це явище існувало й раніше. Фальсифікована дешева продукція має сталий попит. На думку деяких керівників вогнезахист — елементарна процедура: прийшла бригада на об’єкт, обробила конструкції якимось розчином, вручила замовнику акт щодо виконаних робіт і до наступної зустрічі через кілька років. Найбільше це стосується бюджетних організацій – розпорядників державних коштів. 

Посприяло й те, що впродовж багатьох років роботи з вогнезахисту взагалі не ліцензувалися. Доходило до того, що їх виконували звичайні маляри, необізнані з тонкощами процесу. До речі, у тій чи тій мірі контрафакт присутній і на ринках США, Канади, деяких європейських країн. Візуально відрізнити підробку від справжньої вогнезахисної фарби чи штукатурної суміші практично неможливо. 

 

– Які знаєте найпопулярніші способи ошуканства споживачів?

– По-перше, фірма застосовує звичайні матеріали замість вогнезахисних (часто переклеюючи етикетки), коли керівництво розуміє, що перевіряти роботи ніхто не буде або перевірятимуть не так прискіпливо. Це стосується великих об’єктів –  торгівельних центрів, логістичних складів, де оглянути кожну конструкцію, окрему деталь фізично неможливо. До такого кроку підштовхує досить жорстка конкуренція, адже тендер виграють структури, які пропонують найнижчі ціни. Замовники часто не розуміють, що виконати обсяг робіт з вогнезахисту за мізерні кошти нереально, що виділена сума в кілька разів менша за конкретну собівартість.

По-друге, надавачі послуг змішують вогнезахисні та звичайні фарби, або спочатку обробляють поверхню звичайним матеріалом, а потім – вогнезахисним, який під час перевірки спучується під дією вогню.

По-третє, виробники вогнезахисних матеріалів сертифікують якийсь вид товару з кращими характеристиками, якісними сировинними компонентами, а на продаж виставляють бюджетний варіант, вогнезахисна ефективність якого значно нижча за сертифікований.

По-четверте, під час робіт з вогнезахисту зменшують товщину покриття. Здебільшого це стосується вогнезахисних штукатурних сумішей.

Але найпроблемніша сфера – вогнезахист дерев’яних конструкцій. Продукцію, що тут обертається, умовно розподіляють на адекватні просочувальні матеріали (забезпечують більш-менш ефективний захист) і сумнівні. Останні у великій кількості можна побачити на ринках, у будівельних гіпермаркетах. Деякі навіть мають відповідну позначку про наявність сертифікату. Але вони сертифіковані (якщо сертифіковані) здебільшого як матеріали, які застосовуються для вогнезахисту деревини у спеціальних автоклавах, а не як поверхневе просочення за допомогою пензеля, або сертифіковані за другою групою вогнезахисної ефективності, що існує номінально відповідно до засторілого ГОСТу, та не встановлюється жодним нормативним документом з будівництва.

Навіщо органи з сертифікації видають такі документи? Незрозуміло. Бо за нинішніми нормативами друга група не забезпечує належну вогнестійкість. У документі сказано, що сертифіковано вогнезахисну речовину, але відсутня інформація про те, як саме відбувалася процедура, за якими параметрами визначалася.

Отож 90-95 % усіх вогнезахисних просочувальних матеріалів, що реалізують у торговельних мережах, не відповідають потрібним характеристикам і не забезпечують належну стійкість дерев’яних конструкцій у разі пожежі.

 Але замовників приваблює дешевизна таких просочень. Нещодавно колеги з Дніпра розповіли про місцевий тендер, який виграла одна київська фірма, запропонувавши свої послуги (з роботою і матеріалами) – 10 гривень за 1 м2. Просто смішно, бо пачка солі коштує дорожче! Як з’ясували пізніше, сертифікат на просочувальний матеріал підробили. 

Наразі існує кілька способів просочування деревини: поверхневий (за допомогою щітки чи розпилювача) і глибокий (за високої температури під тиском у спеціальному автоклаві). Перший не гарантує стовідсоткової безпеки, адже не зрозуміло, як поведе себе речовина в структурі тієї чи тієї дерев’яної конструкції, на яку глибину вбереться. Крім того, немає методики оцінки відповідності таких робіт. До речі, за кордоном поступово відмовляються від нанесення просочень на об’єкті: споживач купує продукцію (дошку, брус, вагонку) вже обробленою.

 

– Чи все гаразд зі стандартизацією процесів, які відбуваються на вітчизняному ринку?

– Не зовсім. Скажімо, сьогодні в Україні діє модифікований європейський стандарт щодо випробувань вогнезахисних матеріалів. Але угода про Асоціацію забороняє користуватися неідентичним документом. Там чітко сказано: не можна приймати європейські стандарти з правками відповідно до «національних особливостей». Оскільки цих вимог не дотримуються, може статися так, що до 2021 року скасують усі старі стандарти, а нові приймуть обкладинковим методом. Відтак внутрішній ринок буде повністю відкритий для імпортної продукції. Українські виробники аналогічних товарів (чи надавачі послуг) не зможуть на рівних конкурувати, сертифікувати власні вироби за європейськими правилами в себе дома через відсутність сучасних лабораторій та умов випробувань.

До речі, українські сертифікати й досі не визнають у європейських країнах. Підприємцям доведеться їхати до ЄС, сплачувати чималі кошти за лабораторні випробовування, що автоматично підвищуватиме собівартість продукції у декілька разів. Навіть якщо вони врешті-решт отримають сертифікат якоїсь європейської країни, обсяги продажу продукції будуть набагато скромнішими за місцеві.

 

– Який вихід?

– Прийнявши той чи той європейський стандарт – не поспішати скасовувати вітчизняний. Нехай вони «працюють» паралельно деякий час. Адже у Європі наразі існують дві гілки нормування, наприклад, щодо проектування об’єктів за місцевими національними ДБН і за європейськими кодами. Фахівці можуть вибирати будь-який варіант. Безперечно, нам неодмінно треба приймати в Україні європейські норми з вогнезахисту, але при цьому не слід нехтувати  власними національними інтересами.

А взагалі у цій сфері є чимало цікавих речей. Як відомо, стандарти в Україні розробляють відповідні технічні комітети, зокрема, ТК 25 «Пожежна безпека та протипожежна техніка», у роботі якого беру активну участь. Ми, як працівники галузевого ТК, випадково дізналися, що на території України вже давно діє якийсь європейський стандарт для вогнезахисних матеріалів, що має статус офіційного робочого документа. Виявляється він був прийнятий “методом обкладинки” іншим технічним комітетом, якому ці функції не властиві. Білш того, на даний час жоден з фахівців з пожежної безпеки  та з вогнезахисту в Україні не бачив цього імплементованого стандарту. Тобто чиновники відзвітували, поставили «галочку», а от подальша доля документа їх не цікавить. Така ж сама історія  може статися з іншими стандартами.

 

– Як замовнику проконтролювати якість робіт з вогнезахисту?

– Звернутися до третьої незалежної сторони – експертної організації, або до випробувального центру, який випробував дані засоби вогнезахисту при  проведені  сертифікації. В обох випадках замовник знімає з себе частину не лише фінансової, а й іноді кримінальної відповідальності, набуває певних гарантій стосовно якості послуг з вогнезахисту. Домовитися з експертом щодо ігнорування можливих огріхів непросто, бо таких експертів не так вже й багато, конкуренція доволі жорстка, тож кожен дбає про власний професійний імідж. Також я раджу звертатися безпосередньо до виробника вогнезахисного матеріалу, тому що хто як не виробник зацікавлений щоб його матеріал було придбано та застосовано правильно та в повному об’ємі. Наше підприємство, як провідний український виробник вогнезахисних матеріалів, на базі свого інженерно-консультаційного центру постійно надаємо такі види послуг.

Погано, що відмінили обов’язкову сертифікацію. Для нашої країни, вважаю, це – великий мінус.

Раніше в Україні був лише один орган з оцінки відповідності – Державний центр сертифікації МНС (нині ДСНС). Із часом почали з’являтися аналогічні приватні  структури. Частина з них працює у законодавчому полі, решта, не маючи ні матеріально-технічної бази, ні професійних кадрів, ні совісті, видає липові сертифікати будь-кому. Тож  виробники дедалі більше схиляються до жорсткішого контролю за діяльністю таких псевдо-структур, кількість яких, безперечно, треба скоротити. Натомість залишити кілька відповідальних авторитетних сертифікаційних та випробувальних центрів, які б працювали за цивілізованими ринковими правилами.

 

– Нещодавно ТОВ «Ковлар Груп» стало колективним членом громадської організації «Український союз пожежної та техногенної безпеки». Що підштовхнуло до такого кроку?

– Це авторитетне об’єднання давно опікується розвитком того сегменту, де ми працюємо, бере активну участь у роботі з формування нормативно-правової та законодавчої бази з питань пожежної безпеки. У структурі Союзу є Комітет з питань пасивного вогнезахисту, з яким ми разом будемо намагатися розробити дорожню карту щодо подальшого розвитку нормативної, навчальної та науково-технічної бази, аби забезпечити цивілізовані умови для роботи в сегменті протипожежних послуг, а відтак підвищити загальний рівень пожежної та техногенної безпеки в державі.

Володимир Галега

Пожежна та техногенна безпека №12, 2018

 

Завантажити статтю

Інші Статті
bannerbanner
Спробуємо разом розробити дорожню карту для підвищення рівня пожежної безпеки в державі